Статті

Цими днями закінчилась драматична історія з (не)підписанням закону №11090. У ньому йдеться про підвищення акцизного збору на тютюнові вироби і, на перший погляд, ні з його ухваленням, ні з підписанням не мало виникнути жодних проблем. Проте, замість підписання ще у 2024 році, набрання чинності з 1 січня 2025 та надходження до бюджету двох мільярдів гривень за минулі 3 місяці, ми отримали черговий приступ прокрастинації президента.

Днями увагу суспільства привернув законопроєкт № 10311, який унормовує та дещо розширює повноваження Національної гвардії України. Завдяки публікації Центру протидії корупції розпочалась дещо емоційна дискусія про те, що цим законом влада збирається надати Нацгвардії можливість ледь не танками чавити учасників громадських акцій.

Кілька днів тому Путін та Лукашенко підписали документ, який надасть громадянам кожної з країн право голосувати і балотуватися на місцевих виборах в іншій. Такий крок несе очевидні ризики щодо суверенітету Білорусі, адже розширює політичні права та можливості росіян (яких суто фізично значно більше) у внутрішній політиці Білорусі. А також посилює загрози для Європи і України, з огляду на експансіоністські наміри російського режиму.

Нещодавно ЄСПЛ оприлюднив рішення у справі “В’ячеславова та інші проти України”, у якому йдеться про протести 2 травня 2014 року в Одесі. Тоді вуличне протистояння між проєвропейськими активістами та учасниками проросійських акцій “за федералізацію” завершилося вбивством двох проєвропейських активістів та пожежею в будинку профспілок, в якій загинули та отримали опіки кількадесят учасників проросійського мітингу. Рішення ЄСПЛ щодо тих подій викликало ряд повідомлень про те, що Суд нібито визнав винною Україну в їхній загибелі.

Ганебна вистава адміністрації Трампа зі спробою “заднім числом” здерти з України гроші за те, що було надано як грант, схоже, наближається до завершення першої дії. Уряди України та США узгодили загальні положення домовленості про майбутню інвестиційну угоду стосовно українських корисних копалин, але водночас не домовились ні до чого конкретного.

Заяви Дональда Трампа після сепаратних переговорів між американською та російською делегаціями у Саудівській Аравії викликали цілу бурю емоцій в Україні. Президент США у своїй традиційній манері розповідав про те, що “Україні не варто було “починати”, що в України “було 3 роки, щоб домовитись з Росією”, тому у нас нібито немає причин, щоб ображатись через те, що переговори про долю України США та РФ ведуть без України. Що Путін “міг би знищити Київ, але не хоче цього”, і “застосовує силу на 20%, а не на 100%”. І що виборів в Україні вимагає не Росія, метою якої є делегітимізувати БУДЬ-ЯКУ українську владу, а “об’єктивна ситуація”, яка нібито полягає у тому, що політичний рейтинг Зеленського впав до 4%. І оскільки для аналізу стану психіки людини, яка є поточним президентом США, нам об’єктивно бракує даних та медичної, а не юридичної експертизи, зупинимось на його публічній позиції, яка поки що все ж має вагу.

Запровадження санкцій проти Петра Порошенка стало одним з тих рішень, ймовірність(!) ухвалення яких нібито всі усвідомлювали, але здивування від факту(!) його ухвалення меншим не стало. Ще сильнішим цей подив став після ознайомлення фахівців з самим рішенням РНБО про запровадження санкцій, адже в ньому знайшли чимало одруків, що для документа такої ваги та резонансу виглядає, в кращому випадку, смішно, а гіршому – страшно. І справжнім шоком стали озвучені президентом Зеленським підстави для запровадження цих санкцій.

Володимир Зеленський озвучив перелік бонусів для рекрутів у віці від 18 до 25 років, якщо ті зголосяться вступити на військову службу до досягнення мобілізаційного віку. Серед них – пільгові умови іпотеки (0%), безперешкодне отримання вищої освіти, грошові виплати і найголовніше – нібито чіткий строк служби (контракт на 1 рік).

Попри те, що зростання (за активної участі Росії) соціальної напруги та конфліктів через мобілізаційні процеси тривало не один місяць, попри наявність достатньої кількості часу та можливостей і для комунікації з суспільством, і для напрацювання ефективних управлінських рішень, влада, на чолі та починаючи з Верховного головнокомандувача обрала тактику ігнорування проблеми. Наслідком цього стала тривала криза, яка призвела спершу до підпалів армійських авто, а тепер і до вбивства військовослужбовця ТЦК на Полтавщині. Воно буде не останнім, якщо не вжити радикальних змін у державній політиці та ставленні до процесів мобілізації.

20 січня Державне бюро розслідувань повідомило про затримання кількох офіцерів ЗСУ – генерала Юрія Галушкіна, екскомандира 125-ї ОБТрО генерала Артура Горбенка і комбата 415 стрілецького батальйону 23-ї ОМБр полковника Іллі Лапіна. Їх звинувачують у злочинах, передбачених статтями 425 та 429 Кримінального кодексу – недбале ставлення до військової служби та самовільне залишення поля бою.