БЮТ проти НАБУ – як політики намагаються заборонити писати про злочини політиків

Народний депутат Сергій Власенко (давній соратник Юлії Тимошенко) зареєстрував законопроєкт № 15289, який фактично забороняє правоохоронцям (зокрема НАБУ і САП) оприлюднювати відомості розслідувань щодо Президента, нардепів, членів Кабміну та керівників центральних органів виконавчої влади без дозволу слідчого судді. І не лише забороняє, а й встановлює покарання за такі дії – до 5 років обмеження/позбавлення волі.

Якщо перефразувати з законотворчої на українську – за те, що НАБУ та журналісти без згоди слідчого судді оприлюднили інформацію про викриття Юлії Тимошенко на спробі підкупу нардепів, обшуки в неї та початок кримінального провадження проти неї – нардеп від БЮТ Сергій Власенко пропонує ув’язнювати на 5 років. 

Водночас автор законопроєкту пропонує і законний порядок для того, щоб НАБУ інформували суспільство про свою роботу – яка, як ми всі спостерігали торік, дуже цікавить і підтримується суспільством. 

Для того щоб повідомити про те, що НАБУ викрила нардепа чи міністра, детектив, прокурор чи інший представник сторони обвинувачення має звернутись до слідчого судді за відповідним дозволом. Суддя має право відмовити, якщо “відсутній істотний ризик порушення презумпції невинуватості, прав і свобод учасників провадження” або якщо такі відомості мають “неперевірений, попередній або фрагментарний характер”. Іншими словами, за законопроєктом № 15289 суд практично зобов’язаний заборонити НАБУ і САП (а саме їм підслідні топ-чиновники) розголошувати хоч щось про свою роботу. Непрямо, але ця заборона вплине і на журналістів.

Може виникнути запитання, чому таке розголошення пан Власенко вважає шкідливим лише до моменту направлення обвинувального вироку до суду, як це сказано в законопроєкті? Проте, відповідь тут доволі прозаїчна – пункт 6 частини 1 статті 129 Конституції України визначає гласність як одну з основних засад судочинства, тому щоб заборонити інформувати українців про роботу НАБУ і після її завершення, пану Власенку довелось би змінювати Конституцію. Не те, щоб він не хотів би (напевно), але під час воєнного стану це неможливо.

Також пан Власенко пропонує заборонити залучати нардепів та суддів до конфіденційного співробітництва – тобто використовувати надані ними свідчення у інших кримінальних провадженнях. Ця пропозиція теж безпосередньо пов’язана як зі справою Юлії Тимошенко, так і зі справою ексочільника Верховного Суду Всеволода Князева, який, як повідомляли медіа, надав слідству інформацію про корупцію серед колег. Сергій Власенко пропонує визнати таку інформацію неналежними доказами – тобто суд не зможе її враховувати при ухваленні вироку.

Власне, на цьому можна було б і зупинитись, тому що мета законопроєкту № 15289 очевидна – врятувати як Юлію Тимошенко, чия справа нещодавно була передана до ВАКС, так і ряд ймовірно корумпованих суддів, чиї послуги знадобляться будь-якому недобросовісному політику. На цей мотив натякає і очевидний поспіх з реєстрацією цього законопроєкту, адже нічим крім поспіху та пов’язаної з цим неуважності не можна пояснити той факт, що фаховий та досвідчений юрист Сергій Власенко пропонує заборонити публікувати матеріали кримінальних проваджень проти президента – який і без пана Власенка має абсолютний конституційний імунітет від кримінального переслідування на час своєї каденції, тож публікувати про нього просто немає чого.

Проте, у цій історії є глибший вимір, який теж потрібно розглянути.

Перш за все, необхідність такого законопроєкту Сергій Власенко обґрунтовує Резолюцією ПАРЄ № 2646 (2026) ​“Violence and hate speech against politicians: a threat to democracy”, у пункті 21.2 якої рекомендовано запровадити або посилити законодавство щодо заборони чи обмеження розкриття правоохоронними органами інформації про поточні розслідування, які стосуються політиків, на ранніх стадіях без попереднього судового дозволу. От тільки, як завжди, є нюанс.

У згаданій резолюції йдеться про випадки, коли самі політики стають жертвами переслідувань, погроз на ґрунті ненависті, етнічного походження, гендерної чи релігійної належності тощо. Наприклад, як це було з заступником міністра науки Польщі Анджеєм Шептицьким, який єдиним з польських політиків мав сміливість не очорнювати бійців УПА назагал, а порівняв їх з іншими антирадянськими підпільниками – і після цього зазнав погроз з боку представників ультраправих сил Польщі, зокрема через те, що є далеким родичем митрополита Андрія Шептицького. Саме для таких ситуацій резолюція ПАРЄ № 2646 (2026) і була ухвалена, а не задля того, щоб забезпечити імунітет корумпованим політикам та чиновникам.

По-друге і попри все сказане вище – ідея пана Власенка має певний сенс. Звісно, не у тому форматі, в якому вона викладена у законопроєкті № 15289. Однак випадків, коли кримінальне провадження використовувалось для медіакампаній проти політиків, підприємців та публічних осіб, за останні роки налічується сотні, якщо не тисячі. Можна згадати, наприклад, кілька десятків кримінальних проваджень проти Петра Порошенка, частина з яких була ініційована вбитим в Іспанії соратником Януковича Андрієм Портновим (чим він пишався). Жодне з них не дійшло до реального вироку з 2019 року, але вони були широко тиражовані рядом лояльних медіа та анонімних Telegram-каналів.

Аналогічні випадки можна пригадати і щодо підприємців, активістів тощо. Тому належне регулювання медійної активності – не виключно щодо кількох топ-посадовців на кшталт нардепів чи міністрів, а щодо всіх без винятку – і не лише НАБУ і САП (переважно), а усіх без винятку правоохоронних органів може стати доречним обмеженням для подібних зловживань. 

Топ-посадовці, власне, можуть залишитись винятком – тільки не тим, у якого єдиного є гарантії, а тим винятком, про якого й можна розповідати – адже боротьба з корупцією є однозначним пріоритетом як для українського суспільства, так і для європейських партнерів України, які, коштами європейських платників податків, фінансують можливість пана Власенка подавати цікаві законопроєкти.