Застосування домашнього арешту в Україні: правові підстави, види обмежень, строки та контроль виконання

Домашній арешт є одним із ключових запобіжних заходів у кримінальному провадженні, який застосовується для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого. За своєю суттю він полягає у забороні особі залишати своє житло цілодобово або у визначений період доби, а порядок його призначення врегульований статтями 176–181 та 194 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). Про це повідомили в пресслужбі Херсонського апеляційного суду. 

Відповідно до норми ч. 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт може бути обраний виключно щодо осіб, яких підозрюють чи обвинувачують у вчиненні злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Для ухвалення такого рішення суд чи слідчий суддя повинен встановити наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України (переховування від слідства, знищення доказів, тиск на свідків чи потерпілих, перешкоджання провадженню або вчинення нових правопорушень). Залежно від ступеня цих ризиків суд обирає конкретний режим обмежень:

• Цілодобовий домашній арешт: повна заборона залишати житло протягом усього дня.
• Частковий домашній арешт: заборона залишати житло у певний період доби (наприклад, у нічний час).

Окрім безпосередньої заборони залишати помешкання, ухвалою суду на особу зазвичай покладаються додаткові обов’язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України. Серед них: прибувати до слідчого чи суду за першим викликом, не залишати межі населеного пункту без дозволу, завчасно повідомляти про зміну роботи чи проживання, утримуватися від спілкування з певними учасниками справи, здати закордонний паспорт та носити електронний засіб контролю (браслет).

Ухвала суду передається для виконання органам Національної поліції за фактичним місцем проживання особи. Співробітники поліції наділені повноваженнями перевіряти дотримання встановленого режиму, відвідувати житло підозрюваного, вимагати усні чи письмові пояснення, а також стежити за функціонуванням електронних засобів контролю. Водночас, згідно з Інструкцією МВС № 654 від 13.07.2016, поліцейським суворо заборонено з власної ініціативи встановлювати додаткові обмеження, що порушують права громадян.

Строк дії однієї ухвали слідчого судді про застосування домашнього арешту не може перевищувати двох місяців. У разі потреби цей термін може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування. Проте сукупний строк перебування під домашнім арештом під час досудового розслідування обмежений законом і не може перевищувати шести місяців. Після закінчення цього граничного терміну ухвала втрачає чинність, а сам запобіжний захід вважається скасованим. У суді наголошують, що домашній арешт не є покаранням чи вироком, а виступає лише процесуальним інструментом для забезпечення належного розслідування.