ЄСПЛ визнав порушення Росією свободи зібрань у Криму

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Шукурджиєв і Кузьмін проти Росії та України», що стосується переслідування учасників мирної акції у тимчасово окупованому Криму. Суд встановив порушення статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з боку Росії та відхилив претензії до України.

Справа стосується подій 9 березня 2015 року в Сімферополі, коли учасників акції до дня народження Тараса Шевченка затримали окупаційні «органи». Їх притягнули до відповідальності, зокрема за використання символіки з написом «Крим — це Україна».

ЄСПЛ наголосив, що російське законодавство, застосоване на території Криму, не може вважатися «законом» у розумінні Конвенції, оскільки його впровадження відбулося з порушенням норм міжнародного гуманітарного права. Суд також констатував системну практику придушення проукраїнських зібрань на півострові.

Водночас Суд розглянув скаргу заявників проти України щодо нібито неефективного розслідування та відхилив її. ЄСПЛ дійшов висновку, що Україна не порушила своїх позитивних зобов’язань за статтею 11 Конвенції. Суд зазначив, що держава, яка не здійснює ефективного контролю над частиною своєї території, має обмежені зобов’язання і повинна вживати лише тих заходів, які реально можливі в таких умовах.

За словами Уповноваженої у справах ЄСПЛ Маргарити Сокоренко, українські правоохоронні органи діяли з власної ініціативи: відкрили кримінальне провадження на підставі відкритих джерел, встановили причетних осіб, надали одному із заявників статус потерпілого та провели можливі процесуальні дії. Проведення слідчих дій безпосередньо на тимчасово окупованій території було об’єктивно неможливим.

У Мін’юсті зазначають, що рішення ЄСПЛ підтверджує системний характер порушень прав людини в тимчасово окупованому Криму з боку Росії, закріплює міжнародно-правову відповідальність Росії за такі дії, підкреслює важливість ініціативних дій українських органів для захисту прав громадян на тимчасово окупованих територіях та уточнює стандарт позитивних зобов’язань держави в умовах окупації як реалістичний і такий, що враховує об’єктивні обмеження.