Відповідальність за насильство, вчинене стосовно жінок, має бути передбачена в окремій нормі закону – суддя ВС

11 Березня, 2024 в 09:57

Суддя ВС наголошує, що відповідальність за насильство, вчинене стосовно жінок, має бути передбачена в окремій нормі закону. І не тільки щодо адміністративної відповідальності, а й щодо кримінальної

Ратифікувавши в червні 2022 року Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульську конвенцію), Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити розслідування, кримінальне переслідування та ліквідацію насильства стосовно жінок і домашнього насильства, яке вчинене також і щодо чоловіків і дітей (хлопців та дівчат).

Переслідування має відбуватися незалежно від наявності поданої жертвою заяви й уможливить продовження провадження у справі в разі відкликання такої заяви чи скарги.

Відповідну думку висловила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів під час семінару-презентації онлайн-курсу на навчальній платформі Ради Європи HELP «Протидія насильству стосовно жінок та домашньому насильству» для адвокатів, суддів і прокурорів у межах проєкту РЄ «Боротьба з насильством стосовно жінок в Україні – Етап II» (COVAW-II).

Суддя наголосила, що відповідальність за насильство, вчинене стосовно жінок, має бути передбачена в окремій нормі закону. І не тільки щодо адміністративної відповідальності, а й щодо кримінальної.

Ми маємо визначити та зрозуміти, що насильство стосовно жінок, а також домашнє насильство справді є такими злочинами, які ми не можемо зарахувати до категорії справ приватного звинувачення, – резюмувала Надія Стефанів.

Спікерка акцентувала на те, що наявність міжнародного збройного конфлікту на території України призводить до збільшення кількості звернень жінок як щодо фактів домашнього насильства, так і щодо насильства стосовно жінок під час збройного конфлікту чи воєнного стану. Зважаючи на те, що жінки є найбільш вразливими особами й щодо них найчастіше застосовується насильство, надання їм належного захисту є одним із важливих завдань.

Також суддя нагадала про відповідну практику Верховного Суду, яку викладено в огляді судової практики ККС ВС у провадженнях про кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством.

Нагадаємо, насильство – застосування сили до кого-небудь; примусовий вплив на когось, щось.

Фізичне насильство — форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство — форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Економічне насильство — форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Раніше ми поінформували, що такий юридичний інструмент протидії домашньому насильству, як видача обмежувального припису стосовно кривдника, який вчинив домашнє насильство або насильство за ознакою статі, передбачений статтями 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 21-5 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Порядок застосування цього юридичного інструменту судами встановлений гл. 13 розд. ІV ЦПК України «Розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису».

Довідка. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи, яка криміналізує та попереджує насильство проти жінок та дівчат та захищає постраждалих.

Мовиться про: домашнє насильство (включно з психологічним та економічним), сексуальне насильство (зґвалтування, зокрема й шлюбні, та сексуальні домагання), убивства честі та інші злочини, виправдовувані «честю» (обливання кислотою, спалювання вдів, вбивства наречених, смерть за посаг), калічення жіночих геніталій, примусові стерилізації, аборти та шлюби, переслідування (сталкінг) та інше насильство, асоційоване зі статтю. Конвенція визначає насильство проти жінок порушенням прав людини та формою дискримінації і пропонує системні та контрольовані стратегії викорінення цих явищ.

Відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина, набула чинності 1 серпня 2014 року і є постійно відкритою до підписання будь-якою країною світу. 12 березня 2012 року Туреччина першою ратифікувала Конвенцію, а вслід за нею — 36 країн з 2013 до 2022 року (Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Північна Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція). Станом на квітень 2022 року конвенція підписана 45 країнами та Євросоюзом.

Україна, одна з країн-авторок Конвенції, підписала Конвенцію 7 листопада 2011 року, а ратифікувала — 20 червня 2022 року. 18 липня документи про ратифікацію документу було передано заступнику генерального секретаря Ради Європи Бьорну Берге.

Метою конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і «покінчення з безкарністю злочинців». Конвенція не вимагає узаконення одностатевих шлюбів чи іншої регуляції особистого життя, не стосується сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності чи трансгендерності, а також не регулює сімейні структури: вона не містить визначення «сім’ї» і не сприяє певному типу сімейних умов. Конвенція захищає не лише жінок, а також не регулює релігійні норми чи вірування.

Конвенція надає країнам-учасницям комплексну юридичну базу, стратегії та заходи, засновані на найкращому досвіді запобігання та протидії насильству проти жінок та домашньому насильству. Її основні цілі:

  • захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства проти жінок та домашнього насильства;
  • сприяння викоріненню всіх видів дискримінації жінок, сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок;
  • захист і допомога всім постраждалим від насильства проти жінок та домашнього насильства;
  • сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства;
  • забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства проти жінок та домашнього насильства.

Конвенція включає 81 статтю, згруповану у 12 розділів. Структура базується на «чотирьох П»: Попередження (Prevention), Захист та підтримка постраждалих (Protection and support of victims), Суд над злочинцями (Prosecution of offenders) та Загальні принципи (Integrated Policies). Для кожної області передбачаються блоки специфічних заходів. Конвенція також встановлює обов’язки стосовно збору даних та підтримки досліджень насильства проти жінок (Стаття 11).

У Преамбулі містяться заклики до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейської соціальної хартії та Конвенції проти торгівлі людьми (Convention on Action against Trafficking in Human Beings), посилання на Міжнародне право прав людини (ООН) та Римський статут Міжнародного кримінального суду. У Статті 2 вказано, що положення Конвенції мають застосовуватись у період миру та збройних конфліктів у ситуаціях насильства проти жінок та домашнього насильства. Стаття 3 визначає ключові терміни (насильство проти жінок, домашнє насильство, гендер, насильство проти жінок за гендерною ознакою, жертва).

Стаття 4 забороняє дискримінуючі формулювання: застосування положень Конвенції партіями, зокрема для захисту прав постраждалих від насильства, має бути захищеним від дискримінації на будь-який підставі, як-то стать, гендер, раса, колір шкіри, мова чи інші переконання, національна приналежність, належність до національних меншин, власність, народження, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, вік, стан здров’я, інвалідність, шлюбний, мігрантський, біженський чи інший статус.

Розділ III присвячений запобіганню насильству, Розділ IV — захисту та підтримці жертв (постраждалих від сексуального насильства, дітей-свідків) спеціальними допоміжними службами, повідомленнями з боку персоналу, що працює із жінками (медики, соціальні працівники, психологи). Розділ V — описує матеріальне право (відшкодування, опіка), VI — Розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи, VII — Міграція та притулки, IX — Система контролю для забезпечення ефективності впровадження Конвенції, Х — Зв’язок з іншими міжнародними актами, XI — Прикінцеві положення.