Верховний Суд і ЄСПЛ про незаконне припинення соціальних виплат

Затримка, призупинення або припинення соціальних виплат не означає автоматичної втрати права на забезпечення. Судова практика Верховного Суду та ЄСПЛ визначає умови, за яких такі дії державних органів визнаються незаконними.

Право на соціальний захист гарантується статтею 46 Конституції України. Стаття 92 Конституції визначає, що форми і види пенсійного забезпечення та соціального захисту встановлюються виключно законами. Орган державної влади не вправі довільно призупиняти чи припиняти соціальні виплати — підстави, порядок та строки мають визначатися законом.

На практиці спори виникають через припинення виплат на підставі підзаконних актів, відмову через верифікацію, призупинення через перебування за кордоном та затягування виконання судових рішень. Важливою перемогою стало скасування у 2026 році Постанови КМУ № 821, яка блокувала виконання судових рішень. Київський окружний адміністративний суд та Шостий апеляційний адміністративний суд визнали цей акт протиправним.

Шостий апеляційний адміністративний суд у справі № 640/14871/21 дійшов висновку, що непідтвердження фактичного місця проживання ВПО не є підставою для припинення пенсії. Верховний Суд у справі № 120/4864/24 зазначив, що допомога ВПО не продовжується лише за одночасної наявності двох умов: перебування за кордоном понад 30 днів станом на 15 липня 2023 року та неповернення до 1 серпня 2023 року.

Європейський суд з прав людини розглядає соціальні виплати через призму статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ визнав, що припинення пенсії через проживання за кордоном є дискримінаційним. У справі «Кечко проти України» Суд зазначив, що органи влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання зобов’язань, встановлених законом.