У Раді зареєстрували законопроєкт щодо посилення гарантій захисту прав жінок при визначенні кримінальної відповідальності

30 Травня, 2024 в 10:35

Зокрема документ пропонує доповнити статтю 64 КК нормою, згідно з якою довічне позбавлення волі може бути застосоване до жінок лише при остаточному призначенні цього покарання за сукупністю вироків

У Верховній Раді зареєстрували проект Закону №11230 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення гарантій захисту прав жінок при визначенні виду і розміру кримінальної відповідальності».

У пояснювальній записці зазначили, що враховуючи міжнародний досвід у застосуванні кримінальних покарань, стає очевидним, що посилення суворості покарань майже не впливає на рівень злочинності та в цілому не виконує превентивну функцію Тому довічне ув’язнення не є повністю ефективним заходом у боротьбі зі злочинністю. Держава повинна зосередитися на пошуку способів соціалізації осіб, які вчинили злочини, замість їх простого відокремлення від суспільства.

У всьому світі ув’язнені жінки становлять лише невелику частину тих, хто відбуває довічне позбавлення волі. Однак дослідження показують, що значна кількість жінок, засуджених до цього виду покарання за серйозні насильницькі злочини, вчинили їх через те, що самі були неодноразово жертвами насильства. Саме вразливість жінок, засуджених до довічного ув’язнення, у більшості випадків є і причиною, і наслідком їх покарання. Спосіб, яким жінки вчиняли окремі злочини, ступінь завданої ними шкоди та їхня порівняно невелика загроза для суспільства створюють підстави для твердження, що існуюча система кримінально-правового впливу у багатьох випадках є досить суворою і об’єктивно необґрунтованою.

Під час формування державної кримінально-правової політики важливо враховувати соціально-психологічні та психофізіологічні особливості жінок. Вони можуть доводити у певних випадках низьку ефективність попереджувального профілактичного впливу закону, нереальність забезпечення кримінальної заборони, а також штучно розширювати сферу високолатентної жіночої злочинності, що має шкідливі наслідки для родини та дітей. Такі висновки підтверджують доцільність використання найменш репресивних засобів при однаковій ефективності різних норм.

Отже, сенс принципу рівності засуджених перед законом не означає, що всі будуть отримувати однакові покарання, однакові умови відбування покарання або однакове поводження. Державна політика, зокрема кримінально-правова, стосовно жінок у різних сферах суспільства, повинна базуватися на визнанні природних властивостей, статевих різниць у психофізіологічному плані та ролі жінок у зміцненні моральних основ суспільства, сім’ї та вихованні дітей. У випадку недотримання цього принципу, рівність перед законом стає простою формальністю, оскільки фізіологічні та психологічні характеристики жінок природно впливають на статеві відмінності у почуттєвій, емоційній та вольовій сферах.

Законотворці аргументують, що анатомофізіологічні відмінності між чоловіками та жінками є добре відомими і кореляцію між ними складно заперечити.

Відсутність дискримінації чоловіків відносно до жінок навіть у разі, якщо до жінок взагалі не застосовується довічне позбавлення прямо підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні Великої Палати цього Суду у справі Хамтоху та Аксенчік проти Росії (Khamtokhu and Aksenchik v. Russia, номер заяви 60367/08 та 961/11), остаточне рішення Великої Палати від 24.01.2017 року) було встановлено, що заборона застосування довічного позбавлення волі до жінок у кримінальному кодексі не може вважатись порушенням статті 14 Конвенції, яка передбачає заборону дискримінації. Також Європейський суд підкреслив, що незастосування довічного до жінок так само як і його незастосування до неповнолітніх та осіб похилого віку не становить заборонену різницю у поводженні у розумінні Європейської конвенції (§ 86).

Європейський суд дозволяє так звану позитивну дискримінацію, визнаючи, що рівність може передбачати необхідність покращення становища окремих категорій осіб, які знаходяться у стані фактичної нерівності порівняно із загальним населенням (жінки, діти, особи похилого віку). На його думку, «Стаття 14 не забороняє країнам-членам мати відмінне поводження з різними групами населення з метою виправлення «фактичної нерівності» між ними; навпаки, у окремих справах невдалість намагань змінити нерівність за допомогою відмінного поводження може саме по собі становити порушення цієї статті» (§ 48, справа Andrle v. the Czech Republic, заява № 6268/08, від 17.02.2011 року).

Як вказується у Правилі 1 Правил ООН стосовно поводження з ув’язненими жінками і засобів покарання для жінок-правопорушниць без позбавлення їх свободи (Бангкокські правила) потрібно брати до уваги різні потреби жінок в ув’язненні, а врахування такого роду потреб не повинно вважатись дискримінаційним. Слід звернути увагу, що це правило є єдиним «базовим принципом» для усіх Бангкокських правил.

Згідно з Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, вжиття державами спеціальних заходів, спрямованих на охорону материнства, включаючи заходи, що містяться в цій Конвенції, не вважається дискримінаційним (частина 2 статті 4).

Варто вказати, що низка країн, у яких взагалі не застосовується довічне позбавлення волі, не зіштовхнулися зі зростанням злочинності з цієї причини.

В Європі серед них Андорра (статті 35 та 58 КК), Боснія та Герцеговина (стаття 42 КК), Хорватія (статті 41 та 51 КК), Чорногорія (стаття 33 КК), Сан-Марино (стаття 81 КК), Сербія (стаття 45 КК). Поза європейськими кордонами можна згадати такі країни як Ангола (стаття 66 Конституції), Бразилія (стаття 5 Конституції), Болівія (стаття 27 Конституції), Коста-Рика (стаття 51 КК), Домініканська Республіка (стаття 7 КК), Еквадор (статті 51 та 53 КК) та інші.

Законопроєкт розроблено з метою усунення вказаних проблем та створення додаткових гарантій захисту прав жінок при визначенні виду і розміру кримінальної відповідальності.

Зокрема документ пропонує доповнити статтю 64 КК нормою, згідно з якою довічне позбавлення волі може бути застосоване до жінок лише при остаточному призначенні цього покарання за сукупністю вироків.

Ініціатори законопроєкту пояснюють, що сенс принципу рівності засуджених перед законом не означає, що всі будуть отримувати однакові покарання, однакові умови відбування покарання або однакове поводження. Державна політика, зокрема кримінально-правова, стосовно жінок у різних сферах суспільства, повинна базуватися на визнанні природних властивостей, статевих різниць у психофізіологічному плані та ролі жінок у зміцненні моральних основ суспільства, сім’ї та вихованні дітей. У випадку недотримання цього принципу, рівність перед законом стає простою формальністю, оскільки фізіологічні та психологічні характеристики жінок природно впливають на статеві відмінності у почуттєвій, емоційній та вольовій сферах.

Раніше у Комітеті НААУ з питань кримінального права та процесу акцентували, що фактично усувається можливість застосування довічного позбавлення волі для жінок, що вчинили злочин, суспільно небезпечним наслідком якого стала загибель людей. Серед таких складів злочинів можна навести диверсії, вчинені в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (ч.2 ст. 113 КК), терористичний акт (ч. 3 ст. 258), застосування зброї масового знищення (ч. 2 ст. 439), геноцид (ч.1 статті 442).

Тож, попри гуманізацію кримінальної відповідальності для жінок ця норма є передчасною, адже фактично усуває можливість застосування такого покарання для жінок які вчинили злочини, склади яких передбачають загибель людей – диверсії, вчинені в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (частина друга статті 113 КК), терористичний акт, призвели до загибелі людини (частина третя статті 258 КК), застосування зброї масового знищення, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (частина друга статті 439 КК), геноцид (частина перша статті 442 КК) тощо – попри кількість загиблих унаслідок цих злочинів.

З огляду на наведене НААУ вважає законопроект № 11230 передчасним в умовах широкомасштабної збройної агресії проти України.