У Раді хочуть змінити правила бойового імунітету: де межа між виправданим ризиком і злочином
Верховна Рада розглядає законопроєкт № 15452, який має на меті переглянути статтю 43-1 Кримінального кодексу України про захист Вітчизни. Документ покликаний чітко розмежувати законні дії військових у бою та правопорушення, оскільки за роки повномасштабної війни чинна норма через свою невизначеність подекуди перетворилася на формальне прикриття для протиправних дій.
Головна ініціатива законопроєкту полягає в тому, щоб викласти статтю в новій редакції та розділити її на дві самостійні підстави, які виключають кримінальну відповідальність. Перша — це реальна необхідність у конкретній бойовій обстановці задля стримування чи відсічі агресії. Друга — виправданий бойовий ризик, спрямований на досягнення законної військової мети. Водночас із закону «Про оборону України» пропонують прибрати згадку про бойовий імунітет як універсальний інструмент уникнення відповідальності.
Документ уперше чітко визначає поняття законної військової мети, яка обов’язково має відповідати законам і звичаям війни, а також виключає можливість прикриватися імунітетом у разі порушення міжнародного гуманітарного права. Ризик вважатиметься виправданим лише тоді, коли особа мала підстави розраховувати на успіх і не мала безпечніших альтернатив. При цьому закон суворо забороняє ризик, що завідомо загрожує цивільним, призводить до екологічних катастроф або спричиняє невиправдані втрати особового складу без військової доцільності.
Окремо проєкт закону вводить поняття перевищення меж виконання обов’язку щодо захисту країни, кваліфікуючи це як умисне заподіяння шкоди, що явно не відповідала реальній обстановці. Це дозволить слідчим правоохоронним органам чітко оцінювати пропорційність дій та притягати винних до відповідальності на загальних підставах. Водночас закон чітко визначає, що бойовий імунітет жодним чином не поширюється на катування, воєнні злочини та свідоме нехтування життям підлеглих.
Нововведення також стосуються цивільних осіб, які залучаються до захисту країни. Їхні дії із застосуванням зброї чи вибухівки проти агресора не вважатимуться злочином, проте після завершення небезпеки такі громадяни зобов’язані дотримуватися встановлених законом правил поводження зі зброєю.