Суд визнає недієздатними лише за експертизою — діагнозу недостатньо

Визнання людини недієздатною вимагає не лише наявності психіатричного діагнозу, а й судово-психіатричної експертизи, яка підтверджує нездатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За статтею 39 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути визнана недієздатною лише за умови хронічного психічного розладу, через який вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Похилий вік, інвалідність чи психіатричний діагноз самі по собі не є підставою для визнання недієздатності.

Подати заяву до суду можуть члени сім’ї, близькі родичі, орган опіки та піклування або заклад психіатричної допомоги. Ключовим доказом у таких справах є судово-психіатрична експертиза, призначена судом, яка має встановити здатність людини усвідомлювати свої дії.

Після визнання особи недієздатною суд встановлює над нею опіку та призначає опікуна. Опікун отримує право представляти інтереси підопічного, але його повноваження обмежені — для відчуження нерухомості чи цінного майна потрібен дозвіл органу опіки.

У справі № 341/307/25 суд визнав особу недієздатною лише після висновку судово-психіатричної експертизи про хронічний психічний розлад. Натомість у справі № 175/1741/18 Верховний Суд відмовив у визнанні недієздатності через неможливість проведення повторної експертизи.

Визнання недієздатності не є довічним. Якщо психічний стан людини покращився, суд може поновити її дієздатність після судово-психіатричної експертизи, яка підтвердить позитивні зміни.