Розмежування правової природи воєнних та військових злочинів

Воєнні злочини становлять серйозні порушення законів та звичаїв ведення війни, встановлених міжнародним гуманітарним правом (зокрема Женевськими конвенціями та Римським статутом Міжнародного кримінального суду). Вони спрямовані проти цивільного населення,військовополонених, медичного персоналу, цивільних об’єктів чи інших захищених категорій. У Кримінальному кодексі України відповідальність за такі діяння передбачена статтями 432 (мародерство), 433 (насильство над населенням у районі воєнних дій), 434 (погане поводження з військовополоненими), 435 (незаконне використання символіки Червоного Хреста) тощо. Суб’єктами відповідальності за воєнні злочини можуть бути як безпосередні виконавці, так і військове командування чи цивільні керівники, а до самих злочинів принципово не застосовуються строки давності.

Натомість військові кримінальні правопорушення (ст. 402–435 КК України) пов’язані виключно з порушенням установленого законодавством України порядку проходження чи несення військової служби. До них належать порушення правил підлеглості, самовільне залишення частини,дезертирство, втрата чи пошкодження військового майна, порушення правил несення бойового чергування або розголошення військової таємниці.

Суб’єктами військових злочинів є виключно військовослужбовці Збройних Сил України, СБУ, ДПСУ,Нацгвардії та інших легітимних військових формувань, а також військовозобов’язані й резервісти під час проходження навчальних чи спеціальних зборів. Таким чином, ключова відмінність полягає в тому,що воєнний злочин посягає на міжнародний правопорядок і правила ведення війни, тоді як військовий — на внутрішній порядок підпорядкування та військової служби.