Фейкова інформація: як розпізнати, перевірити та яка за неї відповідальність 

В умовах війни соціальні мережі та месенджери стали основним джерелом новин, проте вони ж активно сприяють поширенню неправдивих повідомлень, маніпуляцій та цілеспрямованої дезінформації. Херсонський апеляційний суд нагадав базові правила медіаграмотності, а також розповів про юридичний статус «фейків» в Україні.

Сам термін «фейк» не має офіційного законодавчого визначення в Україні. Натомість правове поле використовує поняття «недостовірна інформація» та «неправдиві чутки», а у сфері безпеки — «дезінформація», «пропаганда» та «інформаційні операції».

Згідно зі статтею 277 Цивільного кодексу України, кожен має право на відповідь і спростування недостовірної інформації, а стаття 302 ЦК покладає на поширювача обов’язок попередньо переконатися у її правдивості. Водночас закон чітко розрізняє фактичні твердження та оціночні судження (останні не підлягають доведенню правдивості).

Робота з протидії дезінформації закріплена і на державному рівні: Стратегія інформаційної безпеки визначає її як стратегічну ціль, а при РНБО діє Центр протидії дезінформації (ЦПД), який активно аналізує та виявляє маніпуляції.

Спеціалісти радять насторожитися, якщо повідомлення:

• має надмірно емоційний або сенсаційний заголовок;
• закликає терміново поширити інформацію серед якомога більшої кількості людей;
• не містить посилань на першоджерело або посилається на анонімних «інсайдерів» та невідомих експертів;
• супроводжується фото, відео чи документами, походження яких неможливо перевірити;
• зовсім не підтверджується офіційними джерелами або іншими надійними медіа.

Алгоритм перевірки інформації

1. Знайдіть першоджерело. Не покладайтеся лише на скриншоти чи чужі репости.
2. Перевірте офіційні ресурси. Державні рішення слід шукати на сайтах органів влади, а закони — у базі «Законодавство України» на сайті Верховної Ради.
3. Якщо резонансна новина є лише на одному сумнівному ресурсі, вона вимагає додаткової перевірки.
4. Перевірте дату й контекст, оскільки тарі або змонтовані матеріали часто навмисно видають за свіжі події.

Універсальної статті «за фейк» українське законодавство не має — усе залежить від змісту, способу та наслідків поширення:

• Стаття 173-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за поширення неправдивих чуток, що можуть викликати паніку або порушити громадський порядок.
• Стаття 114-2 Кримінального кодексу України встановлює сувору кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про переміщення зброї, рух чи розташування ЗСУ та інших військових формувань.