Дискримінація осіб з інвалідністю у галузі праці: як захистити свої права при працевлаштуванні

Дискримінацією вважаються не лише пряма відмова у прийнятті на роботу, а й встановлення необґрунтованих вимог, створення перешкод у виконанні трудових функцій або уникнення виконання обов’язку з адаптації робочого місця

Дискримінація осіб з інвалідністю є порушенням закріпленого в Україні принципу рівності та проявляється у необґрунтованому обмеженні прав і свобод людини за ознакою стану її здоров’я чи наявності інвалідності. Такі дії суперечать Конституції, а також положенням спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів, що прямо забороняють будь-які форми нерівного чи упередженого ставлення до осіб з інвалідністю.

У міжнародній практиці таке упереджене ставлення характеризують терміном ейблізм, що відображає системне недооцінювання спроможностей осіб з інвалідністю, формування щодо них стереотипних уявлень і створення умов, які фактично призводять до їх виключення або нерівного становища в суспільстві.

Однією з найбільш вразливих галузей, де такі прояви постають особливо гостро, є галузь праці: під час працевлаштування особи з інвалідністю можуть стикатися з необґрунтованими відмовами у прийнятті на роботу, нагадали у Мін’юсті.

Правове визначення дискримінації та державні гарантії рівного ставлення

Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а будь-які привілеї чи обмеження за ознакою інвалідності забороняються.

Стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками, зокрема інвалідності, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Для сфери праці важливе також положення статті 2-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема за ознакою інвалідності, а роботодавець зобов’язаний забезпечити рівні можливості для кожного працівника.

Окрему гарантію встановлює стаття 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідно до якої з урахуванням індивідуальних програм реабілітації особам з інвалідністю забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відтак, дискримінацією вважаються не лише пряма відмова у прийнятті на роботу, а й встановлення необґрунтованих вимог, створення перешкод у виконанні трудових функцій або уникнення виконання обов’язку з адаптації робочого місця.

Пільги при працевлаштуванні осіб з інвалідністю

Кодекс законів про працю України передбачає наступні види пільг при працевлаштуванні осіб з інвалідністю:

– при прийнятті на роботу не встановлюються випробування для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до законодавства;

– інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк;

– при скороченні чисельності або штату переважне право залишитися на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

– працююча особа з інвалідністю має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно;

– на прохання особи з інвалідністю може встановлюватись режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня).

До того ж, на власника покладається обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування осіб з інвалідністю, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій.

Практичні механізми протидії дискримінації осіб з інвалідністю під час прийняття на роботу

Особа, котра вважає, що під час працевлаштування вона зазнала обмежень саме через інвалідність, має право скористатися передбаченими законом способами захисту.

Відповідно до статті 22 Кодексу законів про працю України, роботодавець не може відмовити у прийнятті на роботу з мотивів, не пов’язаних із кваліфікацією чи діловими якостями кандидата. У разі такої відмови претендент має право вимагати від роботодавця письмового обґрунтування причини.

Також згідно з статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», роботодавець зобов’язаний створити для працівника з інвалідністю умови праці, що відповідають його програмі реабілітації, а відмова у створенні таких умов розглядається як обмеження прав.

В разі порушення прав особа може подати скаргу до:

– Державної служби України з питань праці, яка уповноважена контролювати дотримання законодавства про працю;

– уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює контроль за дотриманням принципів рівності та недискримінації;

– суду, відповідно до статті 55 Конституції України, що гарантує право на судовий захист у разі порушення прав і свобод.

У випадку доведення факту дискримінації суд може зобов’язати роботодавця відновити порушені права, компенсувати моральну шкоду та поновити на посаді чи прийняти на роботу.

Повага до гідності як основа справедливих трудових відносин

Забезпечення недискримінаційного доступу осіб з інвалідністю до праці є важливим елементом реалізації принципів соціальної справедливості та виконання Україною міжнародних зобов’язань, зокрема за Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.

У відомстві закликали роботодавців дотримуватися законодавства та забезпечувати рівність можливостей, а громадян — активно відстоювати свої права у разі їх порушення. Повага до гідності кожної людини — основа правової держави та ключова умова формування безбарʼєрного та сучасного ринку праці.

На виконання вимог Конвенції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2021 року № 285-р було затверджено  «Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року».

Вказаний Національний план дій спрямований на заохочення, захист і забезпечення повного й рівного здійснення особами з інвалідністю всіх прав людини та основоположних свобод в усіх сферах суспільного життя з урахуванням положень Конвенції, а також вжиття заходів щодо поважного ставлення до притаманної їм гідності.

У національному законодавстві закріплена норма, що для підприємств, установ, організацій, зокрема підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідальність за відмову в працевлаштуванні осіб з інвалідністю

Юридична відповідальність, що полягає у виникненні обов’язку сплати адміністративно-господарських санкції, може бути застосована у наступних випадках:

1) не виділення роботодавцем та не створення робочих місць для осіб з інвалідністю, чи не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме така бездіяльність має наслідок позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю;

2) порушення роботодавцем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що виявляється у відмові у працевлаштуванні особі з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

У випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавець повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею.

Сума адміністративно-господарських санкцій пропорційно залежить від кількості осіб, що працюють на цьому підприємстві.

Відповідно ч. 1 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації або рішення служби у справах дітей чи рішення іншого органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи, -тягне за собою накладення штрафу від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, ч. 2 ст. 188-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено накладення штрафу від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян через невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування таких осіб.

Додамо, в Україні особи з інвалідністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, що закріплені Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття (частина перша статті 23 Загальна декларація прав людини.

Читайте також: Права та соціальні пільги особи з інвалідністю в Україні

• Відповідно до статті 27 Конвенції про права осіб з інвалідністю держави-учасниці, які підписали зазначену конвенцію визначили право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.
• У Міністерстві охорони здоров’я України нагадали, що під час воєнного стану встановлення інвалідності або проведення медико-соціальної експертизи українців, які вимушено перебувають за кордоном, МСЕК здійснюють екстериторіально і заочно.
• Особи з інвалідністю ІІІ групи мають право на податкову соціальну пільгу, яка надається у вигляді зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу на суму податкової соціальної пільги.
• Пенсія по інвалідності призначається особам, яким установлено інвалідність. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який вона встановлюється, визначаються органом медико-соціальної експертизи.