Чи можливо відрізнити державну зраду від діяння, скоєного з примусу: пояснення Мін’юст

Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі

У зв’язку з російською агресією та масовим застосуванням окупаційними військами насильства з метою захоплення влади, не менш актуальним питанням залишається встановлення або виключення відповідальності особи за дії або бездіяльність, вчинені під впливом фізичного або психічного насильства, пояснили у Міністерстві юстиції.

Перехід на бік ворога, заподіяння шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості держави в умовах дії воєнного стану потребує належного реагування з боку правоохоронних органів. Проте не кожне подібне суспільно-небезпечне діяння можливо кваліфікувати відповідно до положень статті 111 Кримінального кодексу, адже вчиняти такі дії особа може не лише з власних переконань.

Наприклад, представники країни-агресора можуть примусити громадян України своїми діями завдавати шкоду національній безпеці власної держави. Такий примус може супроводжуватися заподіянням болю, нанесення фізичних травм та позбавлення волі, де представники РФ наголошуватимуть на “важливості” співпраці з окупаційною владою. Саме у таких випадках застосування може підлягати стаття 40 Кримінального кодексу, яка за наявності доказів вчинених насильницьких дій звільнятиме від покарання того, хто опинився під загрозою.

Відповідно до положень статті 111 Кодексу державна зрада — це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Вказаною статтею передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Крім того, ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, караються позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна (частина друга статті 111 Кодексу).

Частиною третьою статті 111 КК України встановлено, що звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Відповідно до положень статті 40 Кодексу не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого  особа не могла керувати своїми вчинками. Звільнення від кримінальної відповідальності означає факт, що особу не буде притягнено до кримінальної відповідальності, хоча ця особа вчинила діяння, що містять ознаки складу злочину. Рішення про таке звільнення приймається виключно судом.

Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК України (частина друга статті 40 КК України).

У Мін’юсті пояснили, що психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. Якщо такий примус створював стан крайньої потреби (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством видала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам підлягатиме вирішенню за правилами статті 39 Кодексу. Тобто залежно від того, чи викликав зазначений примус стан крайньої потреби і якщо викликав, то чи було допущено або не було допущено перевищення меж крайньої потреби.

В іншому випадку особа підлягатиме кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення кримінального правопорушення під впливом фізичного або психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом’якшує покарання (пункт шостий частини першої статті 66 КК України).

Зауваєимо, раніше у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції акцентували, що у цей складний для нашої держави час питання державної зради та співпраці з державою-агресором надзвичайно важливе.

Відповідно до статті 111 Кримінального кодексу України державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Усі перелічені дії підлягають покаранню.

Суверенітет (державний суверенітет) України — верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади України в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах (Декларація про державний суверенітет України).

Територіальна цілісність та недоторканість – принцип міжнародного публічного права, згідно з яким територія держави є недоторканою від посягань з боку інших держав шляхом застосування військової сили або загрози силою (частина четверта статті 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй, Декларація про зміцнення міжнародної безпеки).

Обороноздатність держави — здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Національна безпека України — захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»).

Складові національної безпеки — державна, економічна та інформаційна безпека України.

Зауважимо, об’єктивною стороною кримінального правопорушення визначається:

1. Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (перехід до ворога через лінію фронту (лінію бойового розмежування), вступ до військових формувань ворога, участь за завданням ворожої сторони у бойових або інших підривних діях проти України, надання різної допомоги представникам, у тому числі і агентам ворога у їх діяльності на шкоду інтересам України тощо. Може полягати, як у переході на територію ворога (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги ворогові або його представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.
   Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цієї форми державної зради є час вчинення злочину – в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
   Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
   Збройний конфлікт — збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт) (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України»).
2. Шпигунство передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
   Відомості, що становлять державну таємницю (державна таємниця, секретна інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою (стаття 1 Закону України «Про державну таємницю»).
   Охорону держаної таємниці здійснює Служба безпеки України, яка визначена спеціально уповноваженим державним органом України у сфері забезпечення охорони державної таємниці (стаття 2 Закону України «Про Службу безпеки України», стаття 5 Закону України «Про державну таємницю»).

4 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану».

Відповідно до статті 111 Кримінального кодексу України державна зрада карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, — караються позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.

Водночас звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Статтею 111-1 Кримінального кодексу України визначена відповідальність й за колабораційну діяльність. Отже, колаборант — це той, хто співпрацює або очолює незаконно створені органи та робить все аби підірвати суверенітет держави, тоді як виконання державним службовцем чи посадовою особою, на тимчасово окупованій території, своїх посадових обов’язків у межах та у спосіб передбачений Конституцією та законами України, виключає поняття колаборації.

У реаліях повномасштабного нападу РФ та масового застосування окупаційними військами насильства з метою захоплення влади на тимчасово окупованих територіях, актуальним стає відповідальність особи за дії або бездіяльність, вчинені під впливом фізичного або психічного насильства.

Стосовно цього необхідно відзначити, що відповідно до статті 40 Кримінального кодексу, не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

• Не «воєнний стан», а депортація, трудові табори та документальне оформлення геноциду – що означає указ Путіна про запровадження воєнного стану на окупованих Росією територіях України.
• За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, нагадують у Східному міжрегіональному управлінні Мін’юсту.
• Проходження МСЕК під час воєнного стану: роз’яснення МОЗ.